Розвиток театру в Новій Каховці: інтерв’ю з керівником колективу, режисером і актором

27 березня у всьому світі відзначається День театру. Новокаховські режисери, сценаристи й актори не є виключенням.

Вдалося поспілкуватись з талановитими місцевими працівниками театру: Ольгою Ганжою — керівником зразкового театрального колективу «Посмішка»; Антоніною Матвієнко, режисером народного молодіжного театру «Шанс»; майбутнім актором, студентом Київського національного університету театру, кіно і телебачення, уродженцем Нової Каховки Віктором Татарченком. Три людини: безліч думок і ідей, які вони так впевнено втілюють в життя, щоденна праця, безліч ролей і спектаклів. Вони щирі, талановиті і такі різні. Але є те, що їх так сильно об’єднує — любов до театру!

У світі безліч творчих професій, чому Ви обрали саме театральне мистецтво?

«Зі шкільних років, з 9 років, я учасниця театральних гуртків, спочатку в школі № 4, потім у Палаці культури. Мої перші вчителі –  Антоніна Матвієнко і Анатолій Лазарєв», – Ольга Ганжа.

«Вірші любила читати вголос, з 10 років у Будинку піонерів брала участь у піонерському театрі. Завжди хотілося свої думки втілювати, показувати те, що відчуваєш!» – Антоніна Матвієнко.

«Мені подобається втілюватись в різних персонажів на сцені» – Віктор Татарченко.

Чи розвивається, на вашу думку, театральна справа у Новій Каховці?

«Звичайно розвивається. Світ змінюється, значить і театральна справа не стоятиме на місці. Все залежить від того, якими темпами це відбувається. Нова Каховка – місто театральне, є талановиті режисери, актори, є, нарешті, сцена. Колись театр Палацу культури був конкурентом обласному театру ім. Куліша. Так-так! Оперети ставилися, а які були актори! Якщо зацікавитесь, можна звернутися в архів театру, міський музей. Зараз інше покоління, але не менш талановите!» – коментує Ольга Ганжа.

«Театр зараз підіймається, щось реалізовується, але дуже боязко і невпевнено. Для того, щоб втілювати задумане, творити цікаво і якісно, потрібні фінансові вкладення. У місті за великим рахунком тільки одна сцена і реально кошти й підтримка йдуть тільки в Палац культури. А ми вже все будуємо на голому ентузіазмі та любові», – Антоніна Матвієнко.

«Театр розвивається кожен сезон. У Новій Каховці теж є прогрес: флешмоби, виступи, театральні вистави, конкурси», – Віктор Татарченко.

Де ви черпаєте надхнення і яку роль в роботі воно грає саме для Вас?

«Натхнення не приходить по клацанню пальців. Кожній творчій людині відомі «муки творчості», театрал не виключення! По-перше, знайти гідний репертуар, по-друге, щоб персонажі відповідали артистам твого колективу (неможливо поставити, наприклад, «Ромео і Джульєтту», якщо в колективі нікому їх зіграти); по-третє, це втілення задуму.

Особисто я надихаюся, слухаючи музику, характерну для обраної п’єси. Це особливий і улюблений процес (музичні заставки, пісні героїв, театральні шуми) і як тільки все нанизати — далі вимальовується картинка. І робота йде своїм ходом.

Але, треба пам’ятати, що театр — це колектив творчих людей. Хоч актор і головний, але навколо нього, як навколо сонця, кружляють декоратори, костюмери, звукорежисери тощо. Є команда, значить, результат буде вдалим. У нашого колективу така команда є: це Дмитро Фесенко, Вікторія Баландіна, Олександр Шумаєв і талановиті актори», – Ольга Ганжа.

«Натхнення приходить від глядача, якому потрібен «чистий ковток повітря», від учасників та їх бажання: творити добро, красиве, вічне. Хочеться на сцені підіймати теми, які стискають серце, так, що вивертають душу навиворіт. Ти не можеш спати, дихати, жити спокійно, доки не побачиш світло…» – розповідає Антоніна Матвієнко.

«Все, що я бачу навкруги, відчуваю: люди, тварини, природа, музика, театр — ось звідти й черпаю натхнення!» – Віктор Татарченко.

Чи є у Новій Каховці справжні цінителі театральних вистав?

«Звичайно є. У нас театральне місто і у кожного театру своя публіка. Аншлаги на виставах говорять самі за себе. Щеплення до театру треба робити з дитинства. З дитячими колективами працюють мої колеги Олександр Андрієнко, Олена Тюкалова, Ольга Вьюнова, у якої приголомшливий хореографічний театр. А також Анжела Коваль. Ці люди з божою іскрою. Користуючись нагодою, вітаю їх з Днем ​​театру!» – Ольга Ганжа.

«Театр «Шанс» – перше, що спало на думку», – Віктор Татарченко.

Що Вас найбільше стимулює в театрі в роботі — розчарування чи голосні оплески публіки?

«Тільки талановиті діти-актори. Ось стимул. А оплески – це аванс на наступну роботу», – Ольга Ганжа.

«Стимулює все: і оплески, і розчарування», – Антоніна Матвієнко.

«Стимулюють репетиції, зародження прекрасного і, звісно ж, реакція зала», – Віктор Татарченко.

Розкажіть про Вашу найбільшу перемогу.

«Перше гран-прі на обласному конкурсі «Мельпоменочка» в 2007 році. Ми приїхали вперше туди та відразу виграли і гран-прі, і диплом за кращу чоловічу роль (актор Дмитро Рашевський). Пам’ятаю дзвонила кілька разів організаторам: «Це правда? Може помилка? А що таке гран-прі?» Смішно згадувати. А друге щасливе потрясіння — це Всеукраїнський конкурс «Маски Мельпомени-2013» у Харкові. Коли ми виграли гран-прі професійного журі та гран-прі дитячого журі, диплом за кращу чоловічу роль першого плану (Антон Вознюк) і два дипломи за роль другого плану (Сергій Крамаренко, Артем Ганжа). Їхали додому з купою подарунків, дипломами та враженнями, як виявляється, на все життя!» – Ольга Ганжа.

«Є улюблені, сильні спектаклі, але перемоги напевно попереду» – Антоніна Матвієнко.

«Моя перша вистава – «Країна сліпих» за Гербертом Велзом», – Віктор Татарченко.

Який він — театр майбутнього?

«Мені б хотілося, щоб театр не втратив живого спілкування з глядачем, щоб приходячи на спектаклі, глядач вражався не тільки видовищними моментами, а наповнювався б добром, співчуттям, любов’ю, яку дарують актори, причому витрачаючи себе», – Ольга Ганжа.

«Театр майбутнього — це театр душі та пластики, щоб багато чого можна було сказати без слів», – Антоніна Матвієнко.

«Він існує вже прямо зараз і це саме ми!» – Віктор Татарченко.

Погодився розповісти про свій погляд на театр за кордоном новокаховчанин Стефан, який вже 2 роки живе в одному з культурних центрів Польщі — Вроцлаві.

«За приклад візьму місто, в котрому сам зараз мешкаю. Місто, з якого потрібно сміливо брати приклад та досвід по виховуванню культури. Вроцлав у 2016 році був визнаний культурною столицею Європи. Це означає, що воно може запропонувати кожному мешканцю або гостю міста масу культурних заходів і місць для їх проведення. Театр не є виключенням. На цей час налічується понад 20 різних за жанром та специфікою театрів. Насамперед, є можливість вибору, що важливо, та розвитку у творчих напрямках.

Якщо ти вирішив відвідати театр, то обов’язково обереш виставу, спираючись на свої вподобання та настрій. Це може бути ляльковий театр, мюзикл, опера, театр для дітей, з професіоналами свого діла чи навіть такий, в якому вздовж вистави викликають охочих з зали й дають можливість стати частиною мистецтва. Так, все для людей!

Зі свого досвіду скажу, що відвідування будь-яких культурних заходів позитивно сприяє розвитку особистої культури. А спостерігаючи за грою акторів, ти отримуєш неоціненні живі емоції, які вселяють магічним способом гарний настрій й позитивні думки. Радий спостерігати, що в Новій Каховці мистецтво не стоїть на місці. Але не тільки мені здається, що далеко не весь потенціал амбіційних мешканців вдається реалізувати. Бажано усіляко заохочувати молодь і давати їм як свободу творчості, так і перспективи в цілому. Переймати досвід європейських країн та здоганяти потяг сучасності. І розмір міста не має значення, люди мешкають всюди. Звісно, вистави, що відбуваються в Палаці культури, може і задовольняють жменьку осіб, але що робити молоді, якій хочеться нового, експериментувати, пробувати себе та перемагати? Театр майбутнього відбувається вже зараз. Ми так вміло граємо ролі, що забуваємо про те, що живемо. І тільки ми зі своєю ініціативою зможемо збудувати щасливе майбутнє з театром, кіно, музикою і вічною славою. Нехай живе мистецтво!»


Софія Калан