Нова Каховка
C

» » Два роки без Криму: реалії та перспективи

Два роки без Криму: реалії та перспективи

Британському прем'єру Вінстону Черчиллю приписують вислів: якщо країна між війною і ганьбою обирає ганьбу, вона отримає і ганьбу, і війну. Ці слова є показовими для України, тогочасна влада якої два роки тому без жодного пострілу втратила Крим, боячись спровокувати війну.Два роки без Криму: реалії та перспективи

Реалії анексії

Російська спецоперація з анексії півострова стала безпрецедентною у світовій історії як за нахабністю окупантів, так і за дивовижно пасивністю української влади. Для Кремля брехня традиційно була суміжним методом досягнення цілей разом зі збройним насильством, тому після окупації півострова росіяни поширили міф про начебто «добровільне» входження Криму до складу РФ шляхом референдуму. Організований псевдореферендум, який поспішно провели 16 березня 2014 року, створив видимість демократичного вибору кримчан. Звісно, далеко не 96,7% мешканців півострова, як стверджує офіційна російська пропаганда, підтримали приєднання Криму до РФ, але очевидно, що «за» проголосувала значна частина адептів «русского мира».Два роки без Криму: реалії та перспективи

Хоча насправді в період анексії величезна частка кримчан, які 20 років прожили в Україні, не мали особливого бажання переходити під юрисдикцію та законодавство іншої держави. Десятки тисяч студентів українських вишів, учителів, медиків, юристів, підприємців, чий бізнес тісно пов'язаний з материковою Україною, зрештою кримчан, які мали родичів в Україні, бажали залишитися в Україні. Тоді навіть більша частина кримських комуністів і «регіоналів» виступала за територіальну цілісність України, хоч й у федеративному форматі з більшими правами регіонів. Більшість кримських газет та Інтернет-ресурсів, які презентували позицію місцевих еліт, були проти російської окупації. Але коли російські диверсанти заблокували українські військові частини, вимкнули українські телеканали, захопили радіостанції та телестудії і приглушили активність українських та кримськотатарських патріотів гаслами «зберігати спокій і не піддаватися на провокації», після цього місцеве населення вже ніхто не питав, чого воно хоче.Два роки без Криму: реалії та перспективи

Після анексії росіяни розпочали в Криму зачистку від усього українського та взялися за насадження російських порядків. Кримчанам же відводили роль слухняних спостерігачів та пасивних об'єктів. У кримські школи, лікарні, інститути й установи поприїжджали московські та пітерські начальники, які зверхньо взялися все змінювати на російські норми і стандарти, нарікаючи, «як тут за українців усе запущено, як їм доводиться багато міняти». Вчителям української мови і літератури наказали переатестуватися на вчителів російської, юристам і нотаріусам заборонили працювати без російських ліцензій, українських активістів і тих, кому не подобалося самодурство російського начальства, повикидали з роботи. Всі кримські виші різних міст, у тому числі медичні, примусово, незважаючи на шалені протести студентів та викладачів, об'єднали в Кримський федеральний університет. Крим, попри славослів'я російської пропаганди, поступово перетворюється на «сіру зону», яка не має легального статусу для міжнародної спільноти, дипломатичних місій, транснаціональних корпорацій та іноземного бізнесу.Два роки без Криму: реалії та перспективи

Незважаючи на обіцянки щасливого майбутнього після приєднання до РФ, життя кримчан лише погіршилося: втричі-вчетверо подорожчали продукти, з'явилися перебої з електроенергією, з України більше не їдуть мільйони туристів. Російська влада зробила все можливе, щоб максимально перешкодити зв'язкам кримчан з українцями: мобільний телефонний зв'язок працює зі значними перебоями і за дуже невигідними тарифами – значно легше дзвонити в Росію. Надіслати поштову посилку до Криму неможливо, хоча не проблематично до РФ. Пасажирів, які їдуть через кримський кордон, прискіпливо оглядають російські прикордонники, всі продукти харчування, навіть домашні закрутки чи сало, нещадно вилучають і конфісковують. Хоча в поїздах до тієї ж Москви, як стверджують очевидці, багаж майже не перевіряють.

Тверезомислячих кримчан та небайдужих до порушення прав і свобод людини залякали феесбешним терором і репресіями, які російська влада розгорнула на окупованому півострові. Люди знають, що росіяни з ними церемонитися не будуть і в авторитарній державі ніхто потім не дізнається, куди вони зникли. Навіть кримські татари, які залишилися в Криму, зайняли пасивну позицію і не чинять жодних помітних акцій спротиву. Характерно, що за два роки окупації Криму росіянами так і не відбулося жодного значного виступу проти влади, ні одного теракту.

Але навіть помітне погіршення життя не дозволяє кримчанам розплющити очі. Для того, щоб уникнути масового невдоволення, крім залякування, їх обманюють низькопробною пропагандою в стилі «в Україні життя ще гірше», «в Україні взагалі голод і російськомовних на вулицях убивають».

Два роки тотальної пропаганди, яка ллється з телеекранів та ФМ-станцій, яку поширюють у навчальних закладах державні педагоги та ще більше задурманені пропагандою родичі, знайомі й військові з РФ, сформували у кримчан викривлене бачення політичної дійсності. Навіть після реалізації потенційних сценаріїв повернення Криму під українську юрисдикцію в Криму ще довго доведеться ліквідовувати наслідки гуманітарної катастрофи та духовне каліцтво населення, які зумовила російська шовіністична пропаганда.

Туманні кримські перспективи

Водночас два роки окупації півострова минули для РФ фактично спокійно. Офіційна українська влада нібито забула про Крим і не здійснює жодних реальних заходів для його повернення. Понад те, Україна робить усе, щоб не створювати труднощів росіянам у володінні півостровом. Враховуючи, що Крим насправді на 90% залежить від материкової України, повна блокада півострова могла б і суттєво скоригувати статистику «референдуму» в період анексії, і перетворити життя окупантів на зону гуманітарного відчуження. Проте Україна відмовилася від блокади, а всі громадянські акції, які організовують українські й кримськотатарські патріоти, спрямовані на блокування адмінкордону з Кримом, невдовзі нівелювала українська влада. Україна і далі постачає в окупований Крим зерно, м'ясо, молочну продукцію, цукор, електроенергію, газ, як і продовжує купувати кримські вина, які масово продають на прилавках українських магазинів.

Україна фактично нічим не допомагає переселенцям з Криму, зокрема кримським татарам, які без жодного сприяння держави поневіряються по українських містах. Не надають і правової допомоги мешканцям Криму, які зазнають тиску на окупованому півострові. У пересічного українця складається враження, ніби, крім графіті на стінах та фотографій у соцмережах у стилі «Крим – це Україна», більше нічого не роблять для повернення півострова.

Позиція української дипломатії нині нагадує даоську тактику: сидіти на березі річки і чекати, поки мимо пропливе труп ворога. Так само Україна очікує, що після економічного краху РФ та відходу Путіна Крим знову повернеться до неї за рішенням міжнародних арбітражів.

Однак у цій ситуації марно сподіватися на те, що міжнародна спільнота захистить наші інтереси. На жаль, українці настільки повірили в європейські політичні міфи про демократію і міжнародне право, що сподіваються на торжество справедливості та правових норм над військовим й економічним потенціалом. Коли постане питання про статус півострова після можливого краху РФ, цілком імовірно, що антиукраїнські сили розіграють карту чергового «демократичного референдуму», за яким зазомбоване багаторічною російською пропагандою населення відмовиться повертатися під владу «київської хунти». Тож Крим може отримати окремий політичний статус без повернення до України. Звичайно, такий варіант «найбільш оптимально» враховуватиме інтереси російськомовного і кримськотатарського населення, до того ж позбавить підстав для санкцій проти РФ, яка формально його вже не контролюватиме.

З такою українською політикою щодо Криму друга річниця анексії півострова буде точно не останньою, а затягнеться на десятки років. До того часу кримськотатарське населення за демографічними темпами перевищить кількість росіян у Криму, що в перспективі остаточно нівелює актуальність лозунгів «Крим наш» і «Крим – це Україна». Особливо, якщо врахувати допомогу України кримськотатарському народу в період російської анексії.

Валерій Майданюк, політолог, спеціально для «Вголосу»


Шановний відвідувач, Ви зайшли на сайт як незареєстрований користувач. Ми рекомендуємо Вам зареєструватися або зайти на сайт під своїм іменем.

комментарів

Інформаційне повідомлення

Коментувати статті на нашому сайті дозволено лише на протязі 5 днів з моменту публікації.
© 2015 - 2020 Всі права захищені

Регіональне інформаційне інтернет-видання "Таврійські Вісті".
Найсвіжіші та актуальні новини Таврійська, Берислава, Каховки і Нової Каховки.
При повному або частковому відтворенні матеріалів пряме гіперпосилання на tavriya.ks.ua обов'язкове.